Я забуду тебе, як надії буде крах,
Я забуду тебе, як засохнуть всі моря,
Я забуду, як в пустелі буде океан,
Схоже,що тебе забути мені вже ніяк!
Томний погляд в сіре від пилу вікно
Ми поруч, та мовчим, наче актори німого
кіно, на пусте полотно, не малює ніхто..
По швидкісним проспектам, хвилини кілометри
Як забути те, що буває раз в житті?
Кохання, сентименти, спогади й фрагменти
Як сказати серцю, її ти відпусти?
Біжу від тіней, де голос твій живе
Але як стерти те, що в серці не мине
Перебирав схеми, розкидані думки
В середині знову пожежа, в цьому винна ти
Я забуду тебе, як надії буде крах,
Я забуду тебе, як засохнуть всі моря,
Я забуду, як в пустелі буде океан,
Схоже,що тебе забути мені вже ніяк!
Собі я обіцяю — обіцяю щодня:
Без твоїх обіймів жити зможу я.
Забути тебе — самообман,
Кохання спогадів — теплий туман.
Знову ця безсонниця,
Безсовісно кохаю тебе.
Десь там в серці колиться,
Що можу справді втратить тебе.
Я б повернулась, якби ти лиш захотів,
Без тебе світ мій, немовби, вимер, зник.
Як твоя бабуся?
Пам’ятаєш, вірила в нас,
Що ми нагадали її кохання й дідуся.
Я розумію, що щастя — коли ти є,
До останку тобі віддала себе.
Я забуду тебе, як надії буде крах,
Я забуду тебе, як засохнуть всі моря,
Я забуду, як в пустелі буде океан,
Схоже,що тебе забути мені вже ніяк!
