Шепоче

Все те, що не побачу, мене більше не турбує
Все те, що не відчув я сам, відчули вже за мене персонажі в книзі
Про все, що утече від мене наче штора по карнизу не пошкодую
Все так знайоме в цьому світі, неначе я тут був мільйон разів до себе, і мільйон разів, я після себе буду
А може й ні, але я все одно не пошкодую
Кожну секунду, що не відчував, я винен, але кому не знаю
Тому хто є в нейронах кожного живого чи нейромережі з якою неможливий паритет?
А дзеркало тепер, неначе ксеноса портрет, чи просто, аватара віртуальна
Засипаний камінням мій найдревніший ген, що змушує до симбіозу з соціальним трансформувався у нейтралітет
Все те, що не побачу, мене більше не турбує — мене турбує чистота відносин, слів, думок
І вже не так турбує цей фізичний біль, вдалечині шумить мій головний прибій
Моя півмісячна рожева муза шепоче