Ти сядь навпроти, згадаєм дитинство
Старі анекдоти, бабусі намисто.
Так легко і просто вже не буває
І вогник в душі все частіше згасає…
Ми зовсім маленькі, велика родина, щасливі усмішки і аромат хліба.
Мамині руки і татові плечі
І хтось шепотів дуже доречно:
Загадай, коли перша зірка зійде
Загадай і печаль омине
Загадай, ту єдину любов, те своє бажання!
Знай, що сердце гаряче твоє
Дорогу до дому знайде
І в Різдвяну ніч, в ту чудову мить
Ти побачиш казку!
Споглядали, сміялись і плакали щиро,
Бо знали,що може вже й не зустрітись,
Лишись, зупинись- так завтра не буде.
Знов все спочатку, проблеми занурять…
Але тримайся, не зраджуй собі,
Нехай хтось забуде, ти знай- є свої
Ти вір у себе і, звісно, у диво,
Бо в кожному з нас ще живе та дитина!
Загадай, коли перша зірка зійде
Загадай і печаль омине
Загадай, ту єдину любов, те своє бажання!
Знай, що сердце гаряче твоє
Дорогу до дому знайде
І в Різдвяну ніч, в ту чудову мить
Ти побачиш казку!
