Через причали і дунайські хвилі
Є місця певні, що не кричать про себе,
Існують впевнено, надовго, недаремно.
Зранку ефектно, чи коли вже темно,
Сніг чи спека, велично, конкретно.
Ти поспішаєш, або знову запізнився,
Чи повертаєшся, коли погасли вікна.
Тут ті, хто шарить, але є нерідко
Хто тільки вчиться, юні дослідники.
Кожен зі своїм тут, у когось плани,
У когось роман, у когось цигарка в зубах.
Хтось із паперами, нервами, товарами,
Хтось тому, що без нього не даси пару він.
І я не перебільшую, коли зараз скажу вам,
Що це місце, історична пам'ятка культури.
Ізмаїльський порт, де я знаю кожен кут,
Зчитую настрій по вітру, віриш, що це за гул?
Для тебе просто шум, крани і баржі,
Але це все наше, велике і справжнє.
Так, масштабно, так, щось вантажать,
Але все інакше, все на людях майже.
Дехто в цьому виріс, тут свій, піший,
І ти в ньому вже або пасажир з багажем.
Це не робітники, пишуть свої розклади,
По факту щось типу окремої держави,
Де не за слова питали, а за справи.
В половини пацанів баті були моряками,
І ми тут чекали, хто ходив у рейси,
Це сімейна тема, від брата до тестя.
Плюс новий реп на імпортних касетах,
Інші сигарети, жуйки, джинси, кепки.
За життя терли, рибалили паралельно,
Пили бухло дешеве і дивилися на небо,
На судна і Дунай, ми мріяли страшенно,
Що від усіх таємно за моря попливемо.
Пам'ятаю, коли ми стояли біля огорожі,
Здавались крани, як залізних монстрів рожі.
Тут повітря інше, люди говорять коротше,
Величезна площа, закордонні гроші.
Мене занести може в житті куди завгодно,
Але щоб не було там, знаю, що ненадовго.
Цей гул і вітер вологий не забути ніколи,
Завтра порт загуде знову, і все по новій.
Через причали і дунайські хвилі,
Де ночами малу ми водили,
Через містки, КПП й перила,
Потрапляю я в порт Ізмаїла.
Через причали і дунайські хвилі,
Де ночами малу ми водили,
Через містки, КПП й перила,
Потрапляю я в порт Ізмаїла.
Ізмаїла
