Вона розлучена,
Вона розлючена.
Сидить на березі,
Трошечки змучена.
І навіть море вже
Їй по коліно вже.
І по плечам гора.
Мабуть, прийшла пора,
Щоб розізлитися.
На те, що злитися
Так сильно нам вдалось:
Розірвеш - буде шов.
І буде боляче.
Та й було ж боляче,
Я з болем вже на «ти».
Давай, бери і рви.
А там
За горизонтом
Моряк плаче за домом.
Не зустрінуться
Навіть їхні
Душі...
Він плаче в душі,
Вона співає,
Так тихо и гарно.
Так тихо й гарно,
Як справжня русалка.
Затопить твій якір
І ти загубишся,
І ти загубишся.
Вона розлучена,
Вона розлючена.
Сидить на березі
Вся набундючена.
І навіть море вже
Їй надокучило.
І навіть гори вже
Ніякі та нудні.
І на побаченнях
Так передбачувано,
Знов будуть клеїтись
Усі ці дурники.
Вони не знають, що
Вона розлючена,
І злість - сестра її
Аж на віків віки.
А там за горизонтом
Моряк плаче за домом...
Але ніхто, ніхто його не бачить.
Йому розлуку не пробачать.
І він пливе далі як напівсирота,
Прям як я.
Та навіть як на тому ж пляжі,
На шезлонгах поруч ляжуть -
Він буде в воді, а вона хоче суші.
Не зустрінуться навіть
їхні душі….
Він плаче в душі.
Вона співає,
Так тихо і гарно.
Так тихо й гарно,
Як справжня русалка.
Затопить твій якір,
І ти загубишся.
І ти загубишся.
Загубишся.
І ти загубишся.
