Жовтим листям вкривається земля,
Наче осінь пише спогади здаля.
Вітер тихо шепоче біля хат,
А мені так не вистачає тебе чекать.
Стало тихо в саду під небесами,
Тільки хмари пропливають над полями.
І кудись за обрій тягнуться думки,
Де лишились наші юності роки.
І летять вони туди, де теплі сни,
Де немає ні розлуки, ні зими.
А душа не хоче вірити в дива,
Та додому знов повернеться весна.
А журавлі відлетіли за моря,
Залишивши нам осінні поля.
В небі тане їхній крик у далині,
Наче спогад про найкращі наші дні.
А журавлі відлетіли в далечінь,
Забираючи з собою теплий день.
Та я вірю, повернуться знов вони,
І повернуться до серця теплі сни.
Десь далеко вже холодніє земля,
Перший дощ стукає тихо до вікна.
Я дивлюся в небо, повне самоти,
І питаю, чи повернуся сюди.
Бо життя немов дорога пролітає,
Щось забирає, щось назад вертає.
І нехай сьогодні холод за вікном,
Я все одно чекаю тепла разом.
Може час розставить все на свої місця,
Може знову стане сонячно в серцях.
І коли над нами крила прошумлять,
Зрозуміємо,
Не все пішло в небуття.
А журавлі відлетіли за моря,
Залишивши нам осінні поля.
В небі тане їхній крик у далині,
Наче спогад про найкращі наші дні.
А журавлі повернуться навесні,
Принесуть тепло на крилах золотих.
І над рідною землею знову їхній спів,
Бо додому повертається той,
Хто любив.
