Досі знаю — не вмира
Незримий наш зв'язок
Кінець уже був — він крадькома
Причаявся собі в куток
Улесливо спостерігав, як
Догорала вічна юність
Попелом стає усе зле й найдорожче
Для нас, любий
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
В них немає більше радості
В них немає більш тебе
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
В них немає більше радості
В них немає більш тебе
Ніжним сміхом, диким цвітом
Під куполом зірковим
Озветься знов те
Що навчило нас з тобою прощатись
Заморені сонцем (пробуджені сонцем)
Що зловити ніяк не можемо
А чи треба так сильно
Може, тут і залишуся гостем
Нагрію цей дім до світанку, мабуть
Заварю те листя на краю землі
Відображення неба незвичне в горі
Я не той лиходій, але зорі вкраду
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
В них немає більше радості
В них немає більш тебе
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
В них немає більше радості
В них немає більш тебе
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
В них немає більше радості
В них немає більш тебе
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
В них немає більше радості
В них немає більш тебе
