Він на світі прожив,
наче спалах зорі на світанні,
наче крапля роси,
наче крик журавля,
тільки мить.
Він не вірив ніяк,
що й до нього прийде день останній.
І в жертовнім вогні його серце на попіл згорить.
Він так щедро кохав, він так вірив у зорі і очі,
І душею своєю він вас, як умів, причащав.
Але видно Господь йому краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду він співав.
На могилі його посадіть молоду яворину,
І не плачте за ним, бо за ним ще заплаче рідня.
Він любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в тому і є найважча провина одна.
І душа переселиться в дивний той рай потойбічний,
Де таких, як і він, назліталася ціла сім'я.
Тільки нащо йому ті блаженства розкішні і вічні,
Як йому не всміхнеться з землі сиротинка-донька?
У далеких світах, якось раптом усе вінпокине,
Увійде тихо в душу сльозиною і чебрецем
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полине,
І легенько війне над твоїм Україно лицем
На могилі його посадіть молоду яворину,
І не плачте за ним, бо за ним ще заплаче рідня.
Він любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в тому і є найважча провина одна.
На могилі його посадіть молоду яворину,
І не плачте за ним, бо за ним ще заплаче рідня.
Він любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в тому і є найважча провина одна.
