Іноді здається, що межа,
І ти вже за не перед нею.
І смикаєш систему кореневу,
Наляканий замежжям не на жарт.
І досить міцно вже тримає грунт,
Але ж земля не все зайняла з твого тіла.
В гнізді у кроні, склавши міцно крила,
Птахи твої не знають інших рук.
Лети
Навіть якщо униз.
Лети
Не смій ховати погляд.
Лети, і до останнього дивись.
Не бійсь, це ж ти,
Це твій останній спогад
І клятий горизонт відпустить вверх
І знову наче лиш тобі одне світило,
Й нутро завмерши тихе й обгоріле,
Знов відкладе межу не на тепер.
І досить міцно вже тримає грунт,
Але ж земля не все зайняла з твого тіла.
В гнізді у кроні, склавши міцно крила,
Птахи твої не знають інших рук.
Лети
Навіть якщо униз.
Лети
Не смій ховати погляд.
Лети, і до останнього дивись.
Не бійсь, це ж ти,
Це твій останній спогад