Па-ра-ра-та
Па-ра-ра-та-та-та
А-а-а
І знову під гітару, і знову лірика
І знову я стою посеред Поділа
Мій сум наздожене мене у будь-який період
І знову задаюсь питанням: «в чому діло?»
Можливо все життя я вчитись не любила
Але синдром відмінниці душив всі крила
Лий зливо, лий, лий зливо, лий
Але не змий, мій вічний слід
І сльозами по щоці із неба впала тепла крапля
Літній дощ сховає сум, навіть коли не варто
Оновили серце, ніби вмили все від бруду
Скажи чому це зробила злива, а не люди?
Па-ра-ра-та, па-ра-ра-та
Па-ра-ра-та, па-ра-ра-та
Па-ра-ра-та, па-ра-ра-та
Та-та-та-та
Вітер заганяє в вікна крапельки дощу
На мої пурпурні квіти що вже не цвітуть
Ті покинуті кімнати
Ті покинуті міста
Залишили глядача без місця
Можливо всьому чого встигла я навчитись
Це як карати себе за дії та вчинки
Що…
…мене душить,
Що? Може досить?
Вийди, подивись навколо
Може ти єдина хто
Мучить себе почуттям тривоги
І сльозами по щоці із неба впала тепла крапля
Літній дощ сховає сум, навіть коли не варто
Оновили серце, ніби вмили все від бруду
Скажи чому це зробила злива, а не люди?
Люди
Люди
Па-ра-ра-та
Па-ра-ра-та-та-та
Скажи чому це зробила злива…?
