Люди так подібні на попіл
Білі ззовні і чорні, коли розітреш
Вони, мов риба, пірнаають кожен в свою безодню
І падають вниз, безодня ніколи не мала меж
Дивний світ, я знаю, ти просто не зміг
З'явитись знікуди, щоб стати тим, чим ми є
Падіння — зневіри плід, від падіння врятує політ
Я знаю, що мушу, та що мушу — не знаю
Щойно зліта увись, одразу сповзаю униз
А правда так подібна на казку
Можеш — візьми, а не можеш, просто прийми
Себе так шкода завжди залишати її в моїй ласці
І сонце сліпить очі, і не вистачає пітьми
А ми просто фрагменти в безмежному просторі світу
Ми з'явились щоб зникнути у конкретний момент
Життя таке коротке, таке багато встигає змінитись
Залишив по собі чистим бодай свій короткий момент
Що стало трохи ліпше, світ може бути іншим
І нехай не для нас, та стане трохи світлішим
Трохи світлішим, іншим, ліпшим
І нехай не для нас, та стане трохи світлішим
Трохи світлішим
Люди так подібні на попіл
Білі ззовні і чорні, коли розітреш
Вони, мов риба, пірнаають кожен в свою безодню
І падають вниз, безодня ніколи не мала меж
