Знову гукнув домофон —
І знову в сусідню квартиру.
Я не хочу сварок, камон,
Я вимагаю миру.
Квартира знову пуста,
Тиск просто здавлює скроні.
Серед тисяч людей, серед ста
Хочу пестити твої долоні.
Підіймаюсь вгору на першій —
Важко, долання цих звершень.
Другу вмикаю — стає трошки легше,
Твоя напруга жалить, як шершень.
Ти гірка, наче вйобує перший.
Ти гірка, запашна кава.
Вибач мене, дурака,
В мене — паплава!
Ліфт стрімко несеться вгору,
І я його в’язень.
На останньому —
Вийду з твоєї історії.
Я зобов’язаний
Ліфт стрімко несеться вгору,
І я його в’язень.
На останньому —
Вийду з твоєї історії.
Я зобов’язаний
Хочу торкнутися губами
До твого обличчя.
Ти серед всіх мистецтв —
Найбільше справді мені личиш.
Не буду лічити хвилин,
Проведених не разом.
Пробач мені всі мої болі,
Твої образи.
Я все одно затягую тебе на дно.
Я все одно затягую тебе на дно.
Лагідно затягую тебе на дно.
Лагідно…
Ліфт стрімко несеться вгору,
І я його в’язень.
На останньому —
Вийду з твоєї історії.
Я зобов’язаний
Ліфт стрімко несеться вгору,
І я його в’язень.
На останньому —
Вийду з твоєї історії.
Я зобов’язаний
Я все одно затягую тебе на дно.
Я все одно затягую тебе на дно.
Лагідно затягую тебе на дно.
Все одно
