Я просто жартував.
Ну знаєш, як людина.
Сказав щось між кавою й дощем,
між «та ладно» і «та не тема».
А він узяв і записав,
поставив дату, годину,
пішов шукати змову в словах,
де я шукав риму.
Серйозний чоловік,
йому сміх не личить.
Там, де був прикол,
він побачив притчу.
Серйозний чоловік,
важкий, як протокол.
Я пожартував,
а він пішов у доповідь.
Я думав, інтернет,
тут всі трохи криві.
Тут мем живе три хвилини,
а він наче в архів.
Він взяв мій жарт за план,
за атаку, за схему.
Побачив лейбл, побачив змову,
не побачив тему.
Серйозний чоловік,
все сприймає буквально.
Де був сміх, там війна.
Де був трек, там скандали.
Серйозний чоловік,
він не знає простих речей:
що інколи пісня
це просто пісня, окей?
А потім шум,
коментарі, ефіри.
Хтось винен, а хтось ні.
Хтось щось там «порішав» у стилі.
І раптом з’ясувалося,
смішно навіть мені:
все, що він так серйозно ловив,
я зробив сам собі.
Знаєш, друже,
не кожен звук це виклик.
Не кожен жарт це удар.
І якщо тобі всюди чується постріл,
можливо, це просто ляск дверей.
Серйозний чоловік,
йому важко живеться.
Світ жартує,
а він захищається.
Я сміявся,
він писав трактат.
Я пішов далі,
а він лишився доводити,
що жарт це напад.
