Раз я взувся в чобітки,
одягнувся в кожушинку,
сам запрігся в саночки
і поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
ледве став ялинку брати,
а на мене зайчик - плиг!
Став ялинку віднімати.
Я - сюди, а він - туди...
"Не віддам, - кричить, - нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись:
порубаєте ліси -
ніде буде і сховатись.
А у лісі скрізь вовки,
і ведмеді, і лисиці,
і ворони, і граки,
і розбійниці-синиці".
Страшно стало... "Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, -
я не буду більш ніколи!"
Низько, низько я зігнувсь,
і ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
і подав сіреньку лапку.