Я дитина чорного моря й північних вітрів,
Рік за роком сполощена ласкою літніх дощів.
Моя перша, незмінна адреса —
Під палаючим сонцем Одеси,
Де зі мною росли мої мрії великі й малі.
Гомін дикої зливи і запах сирої землі,
Літні ночі, коли так безмежно хотілось любити,
Тихий шелест зелених тополей, смак повітря приємно солоний —
Я пригадую все і думками вертаюсь до тебе.
І немовби у іншому вимірі,
Заколисана чорними хвилями,
Ти стоїш, наче грецька богиня,
Причал мого серця —
Моя Одеса.
Надто довго скиталась по берегам інших країн,
Цілувала простих незнайомців і тратила мрії,
І між нами лишились лише телефонні дзвінки і спогади,
Ніби дотики щастя, за які я тримаюсь щосили.
І немов би у іншому вимірі,
Заколисана чорними хвилями,
Ти стоїш, наче грецька богиня,
Причал мого серця —
Моя Одеса.
Настане той день, і я вернусь до тебе,
Зізнаюсь собі, що, напевно, даремно
Втікати весь час, бо не вибігти від себе з океан
За океан, за океан.
І немов би у іншому вимірі,
Заколисана чорними хвилями,
Ти стоїш, наче грецька богиня,
Причал мого серця —
Моя Одеса.
