Світло у вікні останньої кав'ярні
Ховає нас від дощових ночей.
Ти поруч, і ця мить така примарна,
Тону я в глибині твоїх очей.
Завтра прийде, як непроханий світанок,
Розвіє дим і розведе мости.
І залишиться лише солодкий ранок
Того, що не могли ми зберегти.
Я знаю, що це має закінчитись,
І знаю, що не варто обіцяти.
Але моя рука твою тримає,
Бо мить не можна просто відібрати.
Душа летить над сірими дахами,
Як той єдиний нашої любові звук.
Ми були щастям, ми були гріхами,
У замкненому колі наших рук.
І місто спить, і мовчать усі стіни,
А в наших венах ритм іде на зліт.
Це був наш танець — танець без зупину,
І під ногами ми втрачали світ.
Може, це лише осінь винна, знаєш,
Що ми заплутані в пітьмі ночей.
Ти поглядом мене як вірш читаєш,
Я не забуду блиск твоїх очей
Хай це залишиться у пам'яті, як спогад
Де є фінал, та музика жива.
Ми випили цю ніжність — насолоду,
Закінчилась любові ця глава.
Душа летить над сірими дахами,
Як той єдиний нашої любові звук.
Ми були щастям, ми були гріхами,
У замкненому колі наших рук.
І місто спить, і мовчать усі стіни,
А в наших венах ритм іде на зліт.
Це був наш танець — танець без зупину,
І під ногами ми втрачали світ.
Іде на зліт...
Іде на зліт...
Ми втрачали світ...
Ми втрачали світ...
