О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
З тих, хто йде, та й тих, хто стоїть,
Я у собі не тримаю геть все.
Що ви ніколи? Ви усе зламали,
Ви все поламали вщент.
Світ поїхав дахом, порепався цемент,
Наш корабель з конопель,
На жменю розумних менше.
Набрали легені повні, повні,
Коли цунамі все мете,
Саме-саме те, саме те.
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
Тренери з нічого, фахівці зі всього стали на чолі,
Збили з пантелику, кобра нарешті доїла Ріккі-Тіккі-Таві,
А я зламався, з'їхав з болта.
Мені потрібна шкіра товста, як у бегемота,
Щоби не змогла достукатись сволота,
Ще би мені ікла, як у крокодила,
Щоби з кожним словом ворога на вила.
Хто тепер із ким, ти хто, тепер із ким ти,
Хто з них по тобі напише титри,
Якою саме колією пре твій плуг,
Ще не ворог, вже не друг.
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
Скільки, Боже, можна напхати?
Я зціпив зуби, я вийду з чату.
Своїх так мало, чужим так добре,
Сьогодні панкують кобри.
У дзеркалі всі винні підні,
У моїм вікні пішли хороші люди, а ми до сині.
Кращі йдуть, щоби за ними гірші
Роздали собі медалі, зачитали вірші.
Зачекай на нашу чергу, щедрий [нерозбірливо],
Пошкварчим ще, пошкварчим,
На серці шрам, але [нерозбірливо] всім нашим,
Шана, болт ворогам!
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
О, Боже мій,
Я маю гріх.
Собак люблю,
Людей не всіх.
Людей не всіх.
Людей не всіх.
Людей не всіх.
Людей не всіх.
