Ти блукаєш містом, смієшся і плачеш.
Крикнеш, але так, щоб не було чути.
Ти образилась, більше йому не пробачиш.
Але як забути? Усе забути.
Ти блукаєш містом котру годину,
Мрієш загубитися в юрбі перехожих.
Слухаєш дощ і в порожніх вітринах
Ти шукаєш манекенів так на нього схожих.
А у Вінниці дощ барабанить по вікнах.
Між порожніх площ і людей ледь помітних,
Під холодним дощем, під промоклим плащем,
Ти ідеш під дощем.
А у Вінниці дощ. Все здається банально.
І від того чогось навіть трохи печально.
Що у цілому світі всі Love story розмиті
Цим весняним дощем…
Ти вернешся назад у вчорашню кімнату,
Виллєш ненароком недопиту каву.
Втома валить з ніг та не хочеться спати,
Бо не зажди переможець здобуває славу.
Вже набридло думати, мріяти, знати
У те, що не було і ніколи не буде.
Де когось знайти, щоб у нього спитати:
Ну чому від кохання так страждають люди?
А у Вінниці дощ барабанить по вікнах.
Між порожніх площ і людей ледь помітних,
Під холодним дощем, під промоклим плащем,
Ти ідеш під дощем.
А у Вінниці дощ. Все здається банально.
І від того чогось навіть трохи печально.
Що у цілому світі всі Love story розмиті
Цим весняним дощем…
А у Вінниці дощ барабанить по вікнах.
Між порожніх площ і людей ледь помітних,
Під холодним дощем, під промоклим плащем,
Ти ідеш під дощем.
А у Вінниці дощ. Все здається банально.
І від того чогось навіть трохи печально.
Що у цілому світі всі Love story розмиті
Цим весняним дощем…
