Так відступало твоє дитинство
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.
Так ми жили – голосні й недолугі,
вплетені в часу стрічку трофейну,
блудні поборники буґі-вуґі,
скурвлені діти міцного портвейну.
Ти одягала військові боти,
бігла до школи – пенал, олівчик.
Все ще попереду – перші аборти,
татові джинси, мамин ліфчик.
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Ще підіймало звивисту хвилю.
Срібна розгромлена клавіатура
ще формувала основи стилю
так починалася контркультура.
З теплими гільзами "Біломору",
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Що нас єднало? Загоєні сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки.
Теплі вітри мимоволі занесли
смуток у душі, мов мед у соти.
Як ми трималися, Бога ради!
попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.
Тільки я знаю – між гострого віття,
в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.
Липне до уст почуття морфеми
альтернативна прозора вода ця.
Те, що було, не розіб'єш на теми.
Так ми кохали. І нам – воздасться.
Нам – воздасться.
Нам – воздасться.
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Пластунка N
Все ще по переду
Пластунка N
Сокіл у небі
Пластунка N
Міцно і стисло
Пластунка N
Татові джинси