Голосом вагонів метро
Вирваним з залізного дна
Пролунає клич твій, Азов
Звідки він ніхто не спитав
Біль стискає горло у крик
Граду дощ замість води
Виходу вже нема
З усіх дверей тут є лише вхід
Тонуть в вибухах міста
А за ними слова
Я тебе чую
Як тобі любий, скажи
Приклонитись
Вирвалась з неба
Впала на тебе дощем косим
Розчинилась
Димом накрила хвиля з головою в вогні
Тримай мене за руку, не пусти
Азов, я чую твої голоси
Янголи
А всі кажуть мовчи, щоб не наврочить
Всі мої дні і ночі, їх не бачать очі.
Спадає світло у тінь мого вікна
Я маю сили, бо знаю, що не одна.
Нас тут двоє, троє й більше
І хай не досконалі вірші
Може краще хтось напише
Але якби я була птахом
Я була б твоїм дахом
На мить, коли тонка межа
Душа як ножах
Я тебе чую
Як тобі любий, скажи
Приклонитись
Вирвалась з неба
Впала на тебе дощем косим
Розчинилась
Димом накрила хвиля з головою в вогні
Тримай мене за руку, не пусти
Азов, я чую твої голоси
Янголи
Я тебе чую, як тобі, любий, скажи?
Азов, я чую твої голоси
Я тебе чую
Як тобі любий, скажи
Приклонитись
Вирвалась з неба
Впала на тебе дощем косим
Розчинилась
Димом накрила хвиля з головою в вогні
Тримай мене за руку, не пусти
Азов, я чую твої голоси
Янголи
