Місто Наречених

Босими ногами бігла по стерні,
Так хотіла відірватись від землі,
Полетіти в небо, щоб зустрітись з ним,
Як тоді, усміхненим і молодим.
Крила втомлені тебе тягнули вниз,
Вишита сорочка змокла вся від сліз,
Янголи тобі кричали з висоти:
“Зачекай ще, не лети!”

Від вітрів шалених
В місті наречених
Всі хати без вікон і дверей.
Ні, не плач, не треба –
Розійдеться небо,
Поверне вогонь твій Прометей.
Люби його, навічно він живий!

Його душу там оберігає Бог,
Твоє серце буде битися за двох.
В честь його троянди білі посади –
Й квітками любові зацвітуть сади.
Скоро вже весна спаде з лелечих крил,
Зникне біль та сум твій аж за небосхил,
Янголи тобі співають з висоти:
“Зачекай ще, не лети!”