Ганяю тишу вліво-вправо
В порожнині свого рота
Так багато запитань їм
Доведуть мене до рвоти
Я в гармонії з нічим
Ніби бджоли в пустих сотах
Зараз можу не мовчати
Говорити через ноти
Буде тепло і спокійно
Вже ніколи
Крижані голки під шкіру
Заганяв холодний голос
Знов питає: "чому ти хочеш собі шкодить?"
"Ти шкодиш тим, хто тебе любить - так виходить?"
Готовність пережити
Це готовність посміятись
Покаже твою сутність
Покаже в тебе пальцем
Ким ти хочеш бути?
Ким ти зможеш, зможеш стати?
Самобутнім трутнем?
Слухняним про-про-протестантом?
Хіба хіба хіба хіба хіба собі я ворог?
Хіба собі я ворог?
Хіба хіба хіба хіба...
Хіба собі я ворог?
Хіба хіба хіба хіба хіба...
У мого щастя мають буть тонкі зап'ястя
Затягнуті лиш ниткою, що залишає опіки
І тільки кров цікавить, якщо про причастя
Бо тіло хоче хліба, хоче хліба і видовища
І моя радість мусить бути майже непомітною
Ефірною, ажурною, що може зникнути
Лежу у лісі тихо, розчиняюсь серед моху
Зозуля прокувала рівно-рівно сорок:
Ку-ку ку-ку ку-ку ку-ку ку-ку ку-ку
Хіба собі я ворог?
Готовність пережити
Це готовність посміятись
Покаже твою сутність
Покаже в тебе пальцем
Ким ти хочеш бути?
Ким ти зможеш, зможеш стати?
Самобутнім трутнем?
Слухняним про-про-протестантом?
Хіба собі я ворог?
Хіба собі я ворог?
Хіба хіба хіба хіба...
Хіба собі я ворог?
Хіба хіба хіба хіба...
