На вокзалі жінки тримають дітей,
Очі шукають в натовпі знайомих.
І кожна з нас живе на межі —
Між "сьогодні" і "після дзвону".
Я не герой, я просто жінка,
Що кохає, бо не вміє інакше.
І коли тобі скажуть: "Збирайся",
Скажи мені тільки: “Я повернусь…”
Я не знаю, чи витримаю ще одну зиму…
Чи дочекаюсь тебе з війни…
Чи зможу пояснити сину,
Чому тато — це не поруч, а сни.
Я не знаю, чи витримаю ще одну зиму…
Чи дочекаюсь тебе з війни…
Чи зможу пояснити сину,
Чому тато — це не поруч, а сни.
Чому тато — це не поруч, а сни.
Я не можу тримати це все в собІ…
Цей бІль, цю тишу, цей страх за тебе…
Кожен ранок — мов мІна під двери…
Я не можу тримати це все в собі…
Я не знаю, чи витримаю ще одну зиму…
Чи дочекаюсь тебе з війни…
Чи зможу пояснити сину,
Чому тато — це не поруч, а сни.
Я не знаю, чи витримаю ще одну зиму…
Чи дочекаюсь тебе з війни…
Чи зможу пояснити сину,
Чому тато — це не поруч, а сни.
