Пам’ятаєш той день, як побачив
Ти свій перший в житті білий сніг.
В літню зливу біжиш по калюжам.
Водоспадом потоки зі стріх.
Як за яблуню падало сонце,
Ти з драбини його проводжав.
За ставком як собі колосилась
Пшенична межа.
Пам’ятаєш, як ти закохався
І зізнатися в тому не зміг.
Як з’їдав звичну гречневу кашу,
Щоби швидше в дорослі з малих.
Як на річці вода серебрилась,
Як малим ти свій край полюбив.
Як збагнув, що немає на світі
Рідніших країв.
Нехай цвітуть в садочку в мами квіти.
Нехай малі не знають горя діти.
Нехай дає врожай земля родюча,
І відболить війна болюча.
Пам’ятаєш, курив дід махорку,
Говорив тобі в затінку лип,
Що була вільна Січ в Запоріжжі.
Козаки там відважні були.
Дерев’янну ти вирізав шаблю
І безжально рубав ворогів.
Ти малим був тоді –
Тренувався на військах бур’янів.
Ніби ластівки в небі літають,
Так несуться дитячі роки.
Нещодавно юначі долоні
Тепер стали стальні кулаки.
І тепер він рубає і топче,
Підриває і палить і б’є
Ворогів напроліт дні і ночі,
Щоб не брали, якщо не своє.
Нехай цвітуть в садочку в мами квіти.
Нехай малі не знають горя діти.
Нехай дає врожай земля родюча,
І відболить війна болюча.
Нехай в степу назавжди ляже ворог,
Нехай в повітрі трави, а не порох.
Нехай вночі зірки, а не прильоти.
Нехай живий, а не двухсотий.
