Хоча лежачого й не б'ють
То і полежать не дають
Ледачому. Тебе ж, о Cуко!
І ми самі, і наші внуки
І миром люди прокленуть!
Не прокленуть, а тільки плюнуть
На тих оддоєних щенят
Що ти щепила. Муко! Муко!
Скорб моя, моя печаль!
Людина-пес, людина-пес
Зростає его до небес
Та раптом світ його злама
І зникне пиха наче тьма
Людина-пес, людина-пес
Зростає его до небес
Та раптом світ його злама
І зникне пиха наче тьма
Чи ти минеш коли? Чи псами
Царі з міністрами-рабами
Тебе, о люту, зацькують!
Не зацькують. А люде тихо
Без всякого лихого лиха
Царя до ката поведуть
Людина-пес, людина-пес
Зростає его до небес
Та раптом світ його злама
І зникне пиха наче тьма
Людина-пес, людина-пес
Зростає его до небес
Та раптом світ його злама
І зникне пиха наче тьма
