А хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
А хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
Вітер пісню співав стоголосно,
Але раптом в екстазі німім
Зупинивсь біля тебе і млосно
Зазітхав у волоссі твоїм.
І підслухали зорі і трави,
І підслухали ріки й мости,
Як шептав тобі вітер ласкаво:
«Я такої не бачив, як ти.
Хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
Тільки дай мені крихту надії,
Тільки тихо шепни — люблю…»
І хоч ти не сказала нічого,
Бо не слухала вітрових слів,
Він, забувши солодку знемогу,
Розганяти хмари летів.
А хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
А хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
Вітер в небі за хмарами гониться
І про тебе складає пісні,
Почалася у сонця безсонниця
І подовшали раптом дні.
І обоє тобі заходились
Говорити у всякий час:
«Ми по вуха у тебе влюбились,
Усміхнися хоч раз до нас…»
Тож послухайте, сонце і вітре!
Перестаньте скиглить на мить!
Маю річ я до вас нехитру,
Ви послухайте, помовчіть.
Я б хотів, щоб мені ви сказали
Без брехні, без ридань і виття:
Скільки раз ви уже кохали
За своє безконечне життя?
У скількох у волоссі мліли,
У скількох іще будете мліть?
Ви всіх разом так не любили,
Як одну її треба любить!
А хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
А хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
