Я вже не той, що вірив кожним словам,
Що віддавав усе без залишку сам.
Навчився жити, коли серце болить,
І крізь дощі свою дорогу робить.
Я вже не той, що ночі не досипав,
Чекав дзвінка, хоча давно все знав.
Тепер мовчу, бо тиша каже сама,
Що не вертає вчорашня весна.
Я вже не той, не пізнаєш мене,
Час і образи забрали мене.
Там, де колись палав огонь до небес,
Лишився попіл нездійснених чудес.
Я вже не той, та серце ще живе,
Хоч іншу долю тепер береже.
Все, що було, залишиться в роках,
А я іду з надією в очах.
Я вже не той, що падав без причин,
Тепер навчився бути сам собі сем.
Не озираюсь більше у вчорашній день,
Бо попереду мій новий рівень.
І хай говорять, що змінився давно,
Життя навчило відрізняти добро.
Я не тримаю більше зла ні на мить,
Бо кожен має свою дорогу пройти.
Нехай минуле тихо догорає,
Мене вже інший обрій зустрічає.
І навіть якщо знову грім загуде,
Я знаю, серце мене не підведе.
Я вже не той, не пізнаєш мене,
Та вірю, щастя ще колись прийде.
Не зламав час ні душу, ні любов,
Я став сильнішим після всіх розмов.
Я вже не той,
І вже не буду ним,
Бо біль минулого розвіявся, мов дим.
Попереду світанок, а не темрява знов,
Бо я знайшов себе і власну любов.
