Маленькі оченята доні, доні
Сльозину на прощання тихо зронять.
Серце щемить,
Разом — ще мить…
На памʼять — спільне фото в телефоні.
Зникає рідна постать у вагоні,
Потяг біжить…
Знову болить.
Кожна маленька людина питає,
Чому тато не прийшов…
Кожна маленька людина питає,
Чому мама плаче знов…
Кожна маленька людина чекає,
Коли злі дощі пройдуть.
Кожна маленька людина чекає,
Коли тата повернуть.
Маленькі рученята сина, сина
Притиснуться щосили до коліна.
«Як же він там?», —
В мами пита…
Хоч зовні він і зовсім ще дитина,
Та за спиною ніби половина
Всього життя!
За що ж їм так?
Кожна маленька людина питає,
Чому тато не прийшов…
Кожна маленька людина питає,
Чому мама плаче знов…
Кожна маленька людина чекає,
Коли злі дощі пройдуть.
Кожна маленька людина чекає,
Коли тата повернуть.
