Ліхтар за ліхтарем
Проходять крізь мене без слів та поем,
Вони давно вже бажають від мене сміху.
По оку б'є гіркий дим,
Твої звички затягують в вир,
Мене давно ти послала в туман.
Не зви мене, прошу тебе,
Не зваблюй тіло діями розкутими,
Своїм сміхом не заманюй погляд мій.
Я не прийду на сутечку,
Перед зустріччю зверну
В темну вуличку.
Не зви мене, прошу тебе.
Я…
Я…
Я…
Я прошу тебе.
Твій запах не на мені.
Як завжди в голові лиш рядки сумні,
Моя постіль холодна без теплого тіла.
Німий та пустий трамвай
Шепче мені: не зупиняйся, рушай,
Хоч сам, але я йому потрібен.
Не зви мене, прошу тебе,
Не зваблюй тіло діями розкутими,
Своїм сміхом не заманюй погляд мій.
Я не прийду на сутечку,
Перед зустріччю зверну
В темну вуличку.
Не зви мене, прошу тебе.
Я…
Я…
Я…
Я прошу тебе.
Пам'ятаю прогулянки ті,
Трохи відчуваю добре було тоді.
Лягаю на пісок, посмішку ввімкну.
Чомусь пам'ятаю лиш тебе одну?
Не зви мене, прошу тебе,
Не зваблюй тіло діями розкутими,
Своїм сміхом не заманюй погляд мій.
Я не прийду на сутечку,
Перед зустріччю зверну
В темну вуличку.
Не зви мене, прошу тебе.
Я…
Я…
Я…
Я прошу тебе.
Я прошу тебе.
Прошу тебе.