Надвечір‘я кидає в обличчя,
Ніжним, волошкóвим цвітом,
Ти виходиш розніжена на подвір‘я,
Вбрана у легкий липневий вітер.
Постать твоя зіткáна зі світла,
З трьох останніх хвилин цьої днини,
Вже немає на тобі навіть і вітру,
Краса всього світу у тілі людини.
Не січень, не травень ти,
Липень на твоєму тілі малює квіти!
Краса всього світу,
На твоєму тілі – краса всього світу!
Вечір розплів твої коси,
Туман, як я колись омив твої ноги,
Я ладен був пити довіку,
Коли ти дозволиш, якщо ти дозволиш...
А постать твоя зіткáна зі світла,
З трьох останніх хвилин цього літа,
Вже немає на тобі навіть і вітру,
На твоєму тілі краса всього світу
Не січень, не травень ти,
Липень на твоєму тілі малює квіти!
Краса всього світу,
На твоєму тілі – краса всього світу!
