Я бачу що ти дуже п'яний
І я не питаю, чому ти п'єш
Я бачив себе таким самим
Авжеж
Давай тоді вдвох про причини
Потреба розбитися, бо вже не в змозі
Ми всі, друже, втратили крила
Або їх не було насправді і зовсім
Ніколи не було неба
Ми самі собі були цілий світ
На стінах зізнанням в коханні для тебе
Лишився графіт
І пальці знечуєні кригою
І не слухняні ключі
На спині не спав я, а значить були вони
Їх гладила мама вночі
Виходить я сам загубив їх десь
Не бачив ніхто крадія
А може сховав іх у місце якесь
До свого останнього дня
А як тоді бути, коли я сам
Не знаю, насправді коли кінець?
А може не було їх, де хоч шрам
Або хоч маленький рубець?
Я бачу що ти дуже п'яний
І я не питаю: чому ти п'єш?
Я бачив себе таким самим,
Авжеш
Але мова йде про причини.
Не виняток ти і не іншим став час.
Ми всі друже втратили крила,
Або їх не було насправді у нас.
Повні легені під воду
І рештки хліба в кишенях брюк
Ззовні тунелю, на вході
Той самий звук
Біла сорочка і мама
Праску сховає від мене в кут
І по шматочку, по малу
Я душу рву
Значить ті крила, напевно
Могла розгледіти тільки ти
І я збираюсь даремно
Кудись іти
Потім сідаю тихенько
Одна-за-одною, білий дим
Дуже скучаю, рідненька
І пʼю один.
