Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила:
Пішов — та й загинув
Якби знала, що покине
Було б не любила;
Якби знала, що загине
Було б не пустила;
Минув і рік, минув другий
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:
«Чого в’янеш, моя доню?»
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
«Іди, доню, — каже мати,
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий
Будеш панувати».
Любилася, кохалася,
А серденько мліло
Чуло серце недоленьку,
Сказати не вміло.
Не сказало — осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує...
Минув і рік, минув другий
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:
«Чого в’янеш, моя доню?»
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
«Іди, доню, — каже мати,
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий
Будеш панувати».
«Чого в’янеш, моя доню?»
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
«Іди, доню, — каже мати,
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий
Будеш панувати».