Мамо,ой мамо
Втрачаю людяність плачу за тебе
Запах війни металевеє небо
Мамо,обійми мене мамо
Місто тримає у своїх долонях
я залишаюся в цьому полоні
Мамо,ой мамо
Я мабуть у вісні,чи напевно це кома
Мій подих відчу під завалами дому
Мамо,ой мамо
Зроби собі ліжко в метро у вагоні
Та й не витрачай свої сльози солоні
Бракне повітря на нульовому поверху
Нам би побачити трохи сонця між цеглою
Відчути запах пролісокуів , а не пороху
Бо кожень день тисне на груди наполегливо
Залізо знов розірве марлеві хмари
Не чуємо вітру, а лише повітряні
В чому ми винні , скажи мені , мамо
Але невже буде все так віднині
Мамо,ой мамо
Втрачаю людяність плачу за тебе
Запах війни металевеє небо
Мамо,обійми мене мамо
Місто тримає у своїх долонях
я залишаюся в цьому полоні
Думки мої летять, ніби камінь у воду
та й немає видимих причин щоб не чекати світла
Тільки очі людей, немов змінюють погоду
вночі небо, ніби дощем змінює повітря
В нашім серці лунає воля, тоді для нас це не марно
Прагнемо відчинити би там ті двері квартири
пройти коридор хоча б гуманітарний
промовити по телефону "ми цілі"
Мамо,ой мамо
Втрачаю людяність плачу за тебе
Запах війни металевеє небо
Мамо,обійми мене мамо
Місто тримає у своїх долонях
я залишаюся в цьому полоні
Мамо,ой мамо
Я мабуть у вісні,чи напевно це кома
Мій подих відчу під завалами дому
Мамо,ой мамо
Зроби собі ліжко в метро у вагоні
Та й не витрачай свої сльози солоні